Дорогою життя

 У затишному мікрорайоні нашого міста мешкає чарівна жінка, до якої  з її молодих років оточуючі звертались  так: «Євдокія Никифорівна, допоможіть, роз’ясніть, як  це зрозуміти?». Справа в тому, що змалку, ще маленькою,  вона поралася по господарству, няньчила молодших братів та сестер. А коли закінчила сім класів, то вступила до педагогічного училища и через декілька років вже працювали вчителькою на Далекому Сході.

Саме там дівчина познайомилась з майбутнім чоловіком, військовослужбовцем Василем Івановичем Ложниковим. Під час війни, він йшов  фронтовими дорогами, а  молода дружина працювала у шпиталі.  Вже опісля, у мирні часи, вона переїжджала по країні за чоловіком,  доки не опинилися у Миколаєві. Надихала чоловіка на нові звершення, робила добрі справи, дарувала оточуючим радість і тепло.

  Чоловік проходив військову службу нашому місті, а Євдокія Никифорівна знову взялася за улюблену страву  - виховування  діточок в дитячому садочку, у школі.

  Тим  часом виросли свої діти. Зараз жінка давно на пенсії, мешкає з дочкою. У день сторічного ювілею Євдокію Никифорівну дякували за доброту, жіночу мудрість, самовідданість  дочка  та онука, рідні та представники міської влади.

Заступник директора міського територіального центру Наталя Садова вручила іменинниці привітальний лист від міського голови, передала привітання, квіти та подарунок від соціальної служби міста и найщиріші  побажання здоров’я, добра та злагоди.

Євдокія Никифорівна Ложникова, як і інші 15 мешканців Миколаєва, яким виповнилось 100 та більше років, буде отримувати стипендію за   рахунок коштів з бюджету Миколаївської міської територіальної громади.

На вулиці перші дні весни, а в Центрі, в  групі професійної орієнтації, на підвіконні буяє та пахне весна. Вихованці, під керівництвом педагогів, створили міні- город, який дарує радість. Діти із задоволенням висівали насіння травички, квітів на розсаду(чорнобривці та гераньку), садили цибульку, турботливо доглядали та спостерігали за їх розвитком і ростом.